Приватна садиба "Сикитура"

В чарівному своєю красотою і привабливістю прикарпатському високогірному гуцульському краї, в старовинному селі Шешори, що на Косівщині, поруч із змішаним смереково-буковим лісом, стрімким гірським потічком, скромно розмістилась невеличка оселя, щироседечно готова прийняти у будь-яку пору року своїх відвідувачів і гостей з усього Світу, для яких елітний сімейно-родинний відпочинок в синіх Карпатах надихає і збуджує на вічне і ліричне блискавично-приємне забуття, заряджає нескінченною енергією, силою духу і душі, захищає від повсякденних турбот і біганини, зайвих нервових потрясінь та негативної інформації.

КАРПАТСЬКИЙ ПРИМІВНИК ҐОЙ ІЗ ШЕШОР

Мало хто з гуцулів не чув про надприродні можливості примівника Ґоя з с.Шешори, Косівського району. Зараз його називають мольфаром, цілителем, ясновидцем. Говорять, що вмів читати думки, лікував людей від найстрашніших хвороб, а крім того, водився з нечистою силою. За однією з легенд, колись до Ґоя за допомогою йшли дві жінки. В подяку несли два десятки яєць. Утім, не доходячи до хати мольфара, вони подумали, що 20 буде забагато, і половину відклали, щоб забрати на зворотному шляху. Та коли верталися, замість яєць знайшли кубло змій…

► Не кожному дано

Онуки Ґоя, пані Марія та пані Орися, кажуть, що дід справді мав надприродну силу, але нею його наділив Бог, і жодних зв’язків із нечистими у нього не було. Розповідають, що мольфаром не був, навіть слова такого не знав, ясновидцем - також, бо не міг передбачати майбутнє. Але за допомогою спеціальних молитов-примівок допоміг багатьом.

  

Ґой - це Андрій Дмитрович Атаманюк, людина з цікавою та непростою долею. Звідки він отримав таке прізвисько - нині вже ніхто не знає. У три роки залишився напівсиротою - померла мама. Андрія разом із двома братами виховував тато. Виховував синів суворо, але дуже їх любив — через те й не женився вдруге. Усіх трьох віддав до школи, що на той час було доволі проблематично. В 1914 році, коли Андрію було 11 років, він пас худобу неподалік резиденції священиків, і, як розповідав потім своїм онукам, побачив на небі Діву Марію. Дівчатка тоді не повірили. Дід на це образився і нічого більше не захотів розповідати. Цікаво, що через деякий час до рук пані Марії потрапив альманах Юліана Семенова «Цілком таємно», де вона вичитала, що головнокомандуючий російськими військами Олексій Брусилов у 1914 році підписав зі своїми офіцерами протокол про те, що бачив Діву Марію, яка йшла небом. Тоді внучка Ґоя зрозуміла, що даремно не повірила дідові. Бо за часом все збігалося. До речі, ще одним свідком того видовища була старша жінка, яка сказала тоді маленькому Андрію: «Пади дитинко на коліна, бо не кожному дано то видіти, і говори «Отче наш».

► «Нема у мене дідька»

Андрій ріс незвичайною дитиною, хоча до 30 років ніяких надприродних здібностей не відчував. Як і кожен гуцул на той час, умів примовити від укусу гадюки, зняти вроки, примовити худобі. А після тридцяти відчув силу, яку майже неможливо пояснити. В руках мав сильні біотоки. Виліковував людей від епілепсії, зубного болю, переляку, енурезу. Внутрішні хвороби лікував зіллям. Зате ані собі, ані рідним допомогти не міг. Загалом Ґой визначав людські хвороби по воді. Кожен, хто звертався до примівника за допомогою, мав принести воду, яка напередодні цілу ніч простояла в хаті. Потім над тою водою Ґой примовляв і якимось чином визначав, як вилікувати ту чи іншу хворобу. «Але якщо людина була у лікарні, у тюрмі чи в армії, де багато людей, то дід не бачив, бо людські енергії у воді перепліталися», - розповідає пані Марія. Онуки зауважують, що дід ніколи нікому не робив і не відробляв, майбутнього не віщував і не читав думок, незважаючи на всі байки, які про нього складають у народі. Міг допомогти при хворобі, але ніколи не обіцяв, що допоможе, тобто реально оцінював свої сили. Кажуть, що не міг допомогти людям, які не вірили у лікування. Та плітки про Ґоя розповсюджувалися не безпідставно. Був випадок, коли прийшла до нього сільська вчителька, у якої захворіла маленька дитина. Дід взяв у неї воду і вийшов у коридор примовляти. А вона сіла, подивилася на стіну, а стіна у діда вся була в іконах, і подумала: «Не може у Ґоя бути дідько, якщо стілько образів». А дід зайшов і каже: «Ні, ні, у мене дідька нема». Незважаючи на подібні оповідки, внучки стверджують, що думки їхній дід не читав - просто добре розумів людську психологію. Онуки розповідають, що примівник брав мінімум грошей і тільки тоді, коли справді міг допомогти. У багатьох не брав нічого, а люди боялися - не візьме гроші, то й не допоможе. Тому часто залишали подяку в хаті під скатертиною, або ховали у іншому місці. Особливо це тішило внучок, які по черзі прибирали дідову хату. «Дід нам казав - прибирайте, які гроші найшли, то будуть ваші», - говорить пані Марія.

► Легка смерть

Авторка книжки «Знаки карпатської магії» Громовиця Бердник написала, що коли Ґой помирав, то до нього з’їхалися мольфари з усієї Гуцульщини - молитися, щоб полегшити страждання умираючого, який знався з темними силами. Вона також написала, що Ґой так мучився через те, що не мав учнів і нікому не передав свої знання. Натомість, онуки примівника це спростовують. За словами пані Орисі, він не міг знатися з темними силами, оскільки вірив у Бога, давав пожертви на церкву, ніколи не лягав спати, не помолившись. Щопонеділка постив за худобу. Дітей та внуків навчав: «Якщо знаєш, як допомогти людині, то треба допомогти. Бо будеш мати великий гріх». До того ж, не примовляв на свята і в неділю. Тож, яка нечиста сила? Щодо учнів, то внучки кажуть, що до Ґоя приходило дуже багато людей. І мольфар Нечай, і гіпнотизер Гуцуляк. Неодноразово відвідував діда письменник Степан Пушик. Помер дід 23 червня 1992 року. Напередодні смерті дуже переживав, щоб була гарна погода, аби після смерті люди не розпускали дурні плітки. Адже, за народними повір’ями, коли вмирає мольфар чи відьмак, то одразу звіюються вітри та починаються грози - нібито той світ його душу не приймає. Як розповідають очевидці, помер Ґой дуже легко. Того дня гріло сонце, і не падав дощ. За годину-півтори до смерті він дав руку правнуку Радиславу - сину Орисі. Можливо, таким чином передав йому свої здібності, а тому й легко помер. Зараз там живе його внучка Орися. Вона каже, що жодного разу не бачила ані привидів, ані чорних котів, ані іншої нечисті. Вона також перейняла деякі знання від дідуся: може зняти вроки, лікувати зуби, примовити від укусу гадюки та ін. Натомість її старша сестра Марія до таких здібностей ставиться не зовсім серйозно. «Якщо треба комусь пригрозити, то я кажу: так зроблю, що виростуть хвіст і роги. Але насправді навіть уроки не вмію відговорити», - каже жартома пані Марія. Доки будуть пам’ятати Гоя, доти будуть сперечатися щодо того, білою чи чорною магією він займався. Зазвичай, коли спілкуєшся з людьми, що мають якийсь зв’язок із потойбічними силами, відчуваєш втому, роздратованість, знесилення. І до якої б сили не мав відношення дід Ґой, поговоривши із його внучками, Марією та Орисею, маєш сильний приплив позитивної енергії. А це вже може означати, що з нечистою силою вони таки не знаються

► СТЕПАН ПУШИК ПРО ПРИМІВНИКА ҐОЯ:

— Деякий час у молодості ви працювали у віддалених карпатських селах, то, певне, цікавилися таємничою силою всіляких ворожбитів, мольфарів та представників інших загадкових спеціалізацій, котрих горяни і шанують, і бояться.

— Так, на Гуцульщині проживає особливий етнос. Між іншим, на моє крісло у конторі яворівського колгоспу, що на Косівщині, коли я пішов до війська, сів Віктор Ющенко — нинішній Президент України. Села і присілки у Верховинському районі, де я теж працював, розтягнулися на цілих 47 кілометрів.

Звичайно, тоді і пізніше я цікавився знахарством, тому не плутаю мольфара з ворожбитом, як це часто трапляється в літературі. Це словоблуддя почалося від Михайла Коцюбинського, котрий градобура, хмаринка, що відвертає грозову хмару, об'єднав з мольфарем — володарем чорної магії, який, часто на замовлення, робить «мольфу», тобто ляльку, на ворога. Набиває її шпильками, аби так кололо того, проти кого спрямоване чорне дійство. Упродовж дев'яти місяців, під час дев'яти східних субот, коли настає новий місяць, мольфар виповідає над лялькою. Як дев'ять місяців жінка носить дитину в утробі, так цей чорний маг за дев'ять місяців зводить зі світу людину. Жінка ж, яка займається чорною магією, називається в горах мештеркою. А незнаючі люди сплутали баїльників (від слова «баяти», що по-тутешньому означає «примовляти») з мольфарами й очорнили їх.

— Відомий чарівник із Верхнього Ясенова Михайло Нечай, з яким я спілкувався років зо два тому, вважає себе стовідсотковим мольфарем, але не асоціює з темними силами.

— Так, він — чудернацький чоловік і немає нічого спільного з такими мудрецями, як Ватаманюк, більш відомий під прізвиськом Гой із Шешор, чи дід Сокур iз Гаврилівки. Спілкування з Гоєм, котрий жив біля шешорівського храму, утаємничило мене в багато непояснимих доти явищ. Я зрозумів, що велике гуцульське село Космач колись давно було не просто населеним пунктом, а потужним культовим центром. Між Шешорами і Прокуравою існує велике скельне святилище, а кілометрів за п'ять — рукотворне Лебедине озеро, що виконувало місію святилища води. У цій унікальній місцевості, звісно, мусили жити люди, наділені особливими знаннями, що передавалися із покоління в покоління. Гой розповідав, що він змалку був кволим сиротою і вижив лише завдяки своєму прадіду. Коли прадід помирав, то не залишив ніяких матеріальних цінностей, зате передав секрети, як лікувати людські недуги, як відмовляти укуси гадюк та інші невідомі загалу премудрості.

— З вами Гой не поділився чудодійними секретами?

— За три тижні спілкування з ним у 1984 році я справді почув багато дивного. Якби застосував усе, про що дізнався, то одночасно зблідли б Чумак із Кашпіровським. Гой тоді попереджав мене, що комусь розповідати про отримані від нього знання можна лише на Святий Вечір. Я посміявся з тих застережень, а потім дещо порозказував своїм знайомим. І відразу почалася в моєму житті така страшна смуга, що ледь не пішов iз цього світу. Тоді зрозумів: жарти тут недоречні.

— Може, щось не надто утаємничене і нам розповісте?

— Я знаю примовки від бешихи, госцю, укусу змії, ворожіння-примовляння тощо. Ось простий словесний засіб від головного болю:

Місяцю молодий, запитай старого,
Чи болить голова у мертвого?
А як не болить у мертвого,
Хай не болить у живого
Петра грішного.

Після цього тричі промовляється «Отче наш».

— А ви впевнені, що ці примівки діють, так би мовити, за призначенням?

— Цілком. Так само, як позитивно впливає на людину лікувальна музика. В усьому цьому сконцентрована особлива енергетика. Раніше закохана дівчина завжди співала — саме пісня була резонатором піднесеного стану її душі: вона вірила в ангела-хоронителя, добрих духів, шанувала обряди та звичаї, що вберігало від прикрих несподіванок. Сучасний світ багато в чому змінився на гірше.

► МИХАЙЛО НЕЧАЙ ПРО ҐОЯ:

До наших днів дійшли назви і приблизний зміст кількох з таких „Чорних Книг”. Наприклад, „Врата Арістотеля”, збірник відомостей про медицину, фізіономіку і астрологію, „Громник” — передбачення погоди, врожаю, подій з допомогою спостережень за громом і блискавкою. Популярним „апокрифом” був „Зелійник” — опис чарівних та цілющих трав із вказівкою на примівки, що використовувалися в цілительстві, а також „Колядник” — прикмети відповідно до днів, на які випадало Різдво. Наприклад, якщо Різдво буде в середу — зима довга й тепла, весна з дощами, жнива добрі тощо. Ще однією „таємною книгою” був „Путник”, книга про зустрічі, що суджені людині. Але найбільшої слави зазнала „Зодія” або „Зодій” — збірка астрологічних відомостей про вплив на долю новонароджених, на долю цілих народів, віщування майбутнього. Я особисто знаю старих людей, які в молодості ходили до мольфара ворожити про майбутнє саме на цій книзі.

Якраз закінчилась друга світова війна. чоловіки, батьки, брати верталися додому. І вже доходив кінця 1945-ий, а в одну хату батько так і не повернувся. І його дочка вирішила піти до якогось ворожбита, аби дізнатися: чи чекати батька додому? Старі люди порадили їй піти до „Гоя із Шешор”: той старий ведун мав славу на всі гори, як ворожбит і примівник, і мольфар-цілитель. Казали, правда, що з нечистим духом знається і не від світлих сил його майстерність, та кращого від нього, мовляв, на всі гори не знайти. Пішла дівчина до нього. А людей на подвір’ї — тьма-тьмуща, і всі за якоюсь потребою. Аякже, хіба ж з доброго життя людина піде до мольфара? Дочекалася дівчина своєї черги, зайшла в кімнату. Навпроти, під стіною, стоїть великий стіл, за столом – сидить господар. І тут дівчина глип, — на піч, а в запічку щось сидить. Спершу вона подумала, що то кіт, а потім придивилася, — для кота нібито велике: чорне, волохате, з величезними вухами, жовтими очима, і язик червоний звисає аж до припічка. Дівчина хотіла не подати виду, що вона щось побачила, глянула на інших людей, і зрозуміла, що вони нічого не бачать. Але як би вона не удавала байдужості, все одно погляд тягнеться до дивної істоти. А воно сидить — і вмивається, і очима світить. А Гой устав з місця, підійшов до дівчини, і суворо сказав: „Пішла геть, коли дивишся на те, що не належить бачити...” І виштовхав її з хати. І тоді вона вирішили піти до іншого „діда”, який, казали, мав чарівну книгу, по якій міг розповісти „всеньку долю світу білого”. Пішла. Дід посадив дівчину, не питаючи, що її тривожить, дав відкрити величезну книгу. Потім поглянув на картинку і сказав: „Твій батько був у полоні, але вже йде до тебе. Він повернеться з далекої дороги, але ти його не впізнаєш”. Здивувалася дівчина: як це я не впізнаю свого батька? Але так і трапилося... Через місяць після того гадання він повернувся, зайшов у хату. А дочка його й питає: „Вам кого? Може, я допомогти можу?” А батько сів на лаву, та й каже: „Марічко, чи ти мене не впізнала?” І тоді вона згадала, що їй казав старий мольфар...

До речі, „Гой із Шешор” помер всього два роки тому, — було йому вже більше ста літ, і до останнього часу він приймав людей. Мій наставник каже, що, дійсно, це був один з останніх „Великих Мольфарів”, хоч і сила його була від темних духів. Він нікому не передав своїх знань: не було в нього учнів, жив він самотньо. І помирав тяжко, — як кожен мольфар, що не передасть своїх знань. Настільки тяжко, що інші мольфари з усієї Гуцульщини (хоч і мало їх зосталося), відчувши, приїхали до Шешор, і три дні молилися над умираючим, щоб полегшити його страждання...

► З ПОЕЗІЇ ВАСИЛЯ ГЕРАСИМ'ЮКА:

"ГОЙ"

Великий ворожбит живе в Карпатах.
Він ще живе. Його назвали – Гой.
Він ще не має права помирати –
хай світ не той. Хай навіть дух не той.

Він ще уздрить у темнім закамарку
увесь мій недорід, увесь мій бруд.
І він ще скаже: повтирайся, шмарку, –
ти вже ногою там, хоч друга – тут.

Я не приніс йому свою хворобу,
Я ще прийду. Мені іще не час.
Йому велося лікувать худобу,
а довелося рятувати нас.

Яке із примовлянь від злого ока?
Від злого перестріту що спасе?
Ми й нині маєм знахаря-пророка,
готового відшіптувати все.

До нього жінка йшла і півприносу
сховала в лісі – розтягнули пси.
Він завернув її, стару і босу,
з порога: половину донеси.

Її, нещасну, проковтнула хаща…
Але у сховку зілля він відклав,
допоки ходить та душа боляща
поблизу – від снігів і до отав.

Він має зілля, корінці і трунки
від всіх недуг, що дав нам божий син.
Він першим був. Він зав'язав у клунки
коріння наших родин і родин.

На наше зло – його поганські чари.
В чужій душі – як риба у ріці,
невже ти нам не заховав, мольчаре,
й на судний день пуделка й корінці?

Яке ж із примовлянь від того ока
недремного? Є слово, що спасе?
Ми все ще маєм знахаря-пророка.
Він змушений відшіптувати все.

шаблоны joomla

Вибір кімнат

УВАГА ! У вартість проживання за одну добу входить: сауна,  більярд, теніс, стоянка авто, інтернет.

САУНА (для осіб що не проживають)  - 150 грн/годину до 4 осіб.  За кожного наступного, додатково -  25 грн/год.



УВАГА! У літній період можливе поселення та проживання на дахах та у внутрішніх перегородках стін Соньки-полчок, одного з різновидів лісових гризунів, подібних маленьким білочкам! Вони не агресивні, не кусають, не нападають, але нагадують у нічний час про свою присутність!

Може лазити по деревах і стінах без яких-небудь проблем. Гніздується в дуплах дерев, гніздах птахів, а також під дахами будинків. Спить весь день, активний уночі. Зимова сплячка звичайно триває з кінця вересня до початку травня. Вони зазвичай не соціальні тварини, хоча невеликі групи тісно пов'язаних дорослих іноді спостерігались.
Восени живляться жолудями, горіхами, каштанами та насінням, яке багате на масла й жири. У літні місяці більше споживає плоди і гриби.